Я мешкав у місті Дружківка, мені 45 років. Хворію цукровим діабетом, нікуди не виїжджав.

24 лютого прокинувся зранку, як зазвичай, зазирнув у телефон і про все дізнався із інтернету. Та й тут у нас близько – за 15 кілометрів стріляють вже.

Тепер роботи немає, грошей немає. Коли води немає, коли газу немає… Було і таке в минулому році: не було ні газу, ні води.

Я працював водієм на кар’єрі. Нормально працював, а з війною роботу втратив.

Я не очікував, що буде війна. Звісно, мене шокує: мій батько з Чернівців, а мати - з Курська. Я ніколи не думав, що буде війна між росією і Україною.

Тепер от я без роботи, син - без навчання. Добре, що є гуманітарна допомога, це приємно.

Я вважаю, потрібно сідати за стіл переговорів. Треба домовлятися. Шукати компроміси.