Донька з Запоріжжя переїхала до Естонії, вмовляла мене також виїхати. Але я не змогла поїхати за кордон. Зважилась тільки виїхати з Комишувахи у Запоріжжя, щоб вберегти хлопців. Виїхали ми вчасно – наш будинок обстріляли, квартира ціла, але постраждала. Чотири квартири у під'їзді вигоріли повність, а по нашій - ніби смерч пролетів.

Батьки мої залишились в Комишувасі, не хочуть виїжджати. Ми з сестрою передаємо їм, що можемо, тому що вони з будинку далеко не виходять. Ще до війни мені видалили щитовидну залозу, я потребувала ліків, а їх не стало.

В мене родичі є в росії: дід двоюрідний фізик-атомник у Москві. Розумна ж людина повинна бути, а каже, що нас «освобождають», у нас же тут бандерівці. Я йому кажу: «Я без дому залишилася». Та він певен, що це нас власні війська обстрілюють. Більше ми з ним не спілкуємося.