Валентина Іванівна виїхала з мамою до Запоріжжя, а чоловік залишався вдома - і там загинув, потрапивши під обстріл

Я з міста Гуляйполе. У нас місто невелике, але дуже хороше. Ми його дуже любили. Кожен житель старався якось покращити наше місто, щоб воно було гарне. Кожен ходив на роботу, кожен старався покращувати своє життя.

24 лютого - якийсь цей день був розмитий. Було дуже страшно. Ми не знали, що робити, як бути, що робити в цій ситуації. Все було дуже страшно.

Мій чоловік помер під обстрілами - це дуже важко пережити. Він залишився там, вдома, а я була з мамою в Запоріжжі.

В Запоріжжі ми винаймаємо житло. Я на роботу пішла. Дуже важко, звісно, в іншому місті, в чужій квартирі, дуже хочеться додому. Я знаю, що в моєму будинку не було даху, вікна розбиті і дверей не було. Зараз ми там трохи підробили його. Стіни цілі, у дворі є уламки ракет.

Хотілося б, щоб до літа все закінчилося. Чим швидше, тим краще. Хочеться повернутися додому. Хоча там і все розбите, але дуже хочеться додому.