Від початку повномасштабного вторгнення наша родина перебувала в м. Херсоні, всю окупацію прожили також у місті. Після деокупації мені з дітьми довелося виїжджати, бо почалися часті обстріли. Наразі ми проживаємо в м. Кропивницький, чоловік військовослужбовець.

Про початок війни нам повідомили з роботи чоловіка. Перший день ми були вдома, чули постійні вибухи на околиці міста. Починаючи з другого дня війни, дуже часто перебували в підвалі, бо найближче укриття було далеко.

Син прокинувся о 6 ранку від гучного вибуху і сам запитав, чи почалася війна. Я йому все розповіла, але сказала, що ми сильні і все переживемо. Перші тижні він був дуже переляканий, майже нічого не їв, через постійний стрес його постійно нудило.

Найстрашніший день – 14.03.2022. Під час окупації російські військові знали адреси військових у місті, і ми не були винятком, адже чоловік – військовослужбовець. Того дня орки прийшли в наш дім.

Дитина дуже лякається гучних звуків. Завжди з ним розмовляю, іноді відвідуємо психолога.

Коли жили в окупації, була нестача ліків – багатьох не було в аптеках, а якщо й були, то за надвисокою ціною.