Дівчина дивом покинула Маріуполь за надією, що все буде добре з нею та її родиною

24 лютого 2022 року взагалі був звичайний день, але о п'ятій ранку мені зателефонували друзі і сказали, що почалася війна. Мовляв, збирайся, щоб у тебе була «тривожна валізка» про всяк випадок. Звичайно, на роботу я не пішла. Потім розпочалися обстріли, все було спонтанно й неочікувано. Спочатку бої точилися на околицях, а вже коли по місту в березні стріляли, в торгові центри попали. Тоді було страшніше. Ми з татом, мамою та братом сиділи в підвалах і не знали, що буде далі.

Вирішили виїжджати. Нас вивезли нас до Володарського (нині це Нікольське) й сказали, що звідти їдуть автобуси до Запоріжжя. Але це була провокація, насправді, ми не знали, куди їдемо. Це було вночі, їхали полями, не бачили, де перебуваємо. Але потім дісталися Запоріжжя врешті-решт.

Поки що хочу бути тут, далі їхати не хочеться. Якщо їхати на Захід, там уже все не таке рідне. Роботу поки що знайти складно, тут багато підробітків, а хочеться на постійну роботу.

У мене багато друзів, які теж із Маріуполя, ми з ними спілкуємося. Коли ми виїжджали, я на зв’язок із усіма повиходила, дізналася, що з ними все добре. 

Я вважаю, що війна швидко не закінчиться. Звичайно, я вірю в наших військових, але якщо дивитися на цю ситуацію реально, війна буде ще довго. Рік чи два. 

Я бачу майбутнє без війни в мирній країні.

З моїми рідними та близькими все добре. Головне – щоб більше ніхто не бачив цього жахіття, яке скоює країна-агресор.