Галина виїхала з окупації до молодшої доньки в Охтирку. Вона мріє, що війна скінчиться і можна буде повернутись додому

Я з Херсонської області, з селища Чаплинка. 26 серпня я виїхала у місто Охтирка. Тут живе моя молодша донька, вона вийшла заміж сюди. Чоловік, старша донька з сім’єю і батьки залишилися в окупації.

У перший день війни я прокинулась від того, що звучала сирена. Через нашу Чаплинку йшли російські танки. Я була шокована. Не легше й зараз: я боюсь за свою родину. Там зараз таке коїться! Так, обстрілів немає, але ж хазяйнують окупанти. Від того нічого доброго немає.

Я виїхала, тому що в Чаплинці стало ніде працювати. Тепер працювати можна тільки на рашистів,  для цього треба мати російський паспорт. Моя родина так жити не хоче. Ми чекаємо наших, віримо, що ЗСУ звільнять нас, як звільнили Херсон. Тож я поїхала шукати роботу. В окупації ціни на товари стали карколомні. А грошей в людей не було навіть на хлібину. На жаль, роботи я таки не маю. Але маю хоча б виплати від держави та гуманітарну допомогу.

Коли я їхала з дому, пообіцяла онукам, що на Новий рік приїду додому. Сподіваюсь, так воно і станеться: війна скінчиться і я буду вдома, в своїй хаті, в Чаплинці, з дітьми та чоловіком.