Я пенсіонер, мені 70 років. Живу в місті Охтирці Сумської області, туди рашисти прийшли першими. В перший день війни я їх зустрів - п’ять танків прямо на дорозі. Але все обійшлося. Приїхав додому - жінка перелякана. 

Злякався я через три дні, трішки відчув стрес, коли почали ракети літати над головою. Літаки літали, а я сніг прибирав. Жінка тут трішки репетувала.

Слава Богу, ми не постраждали, тільки до сусідів прилетів уламок від ракети, коли обстрілювали нашу мерію.

Діти прислали за нами машину і наказали виїжджати. Найважче було розставатися з собакою, але все ж таки ми його забрали з собою. Було 13 чоловік в кімнаті, і він з нами спав. Це було дуже важко пережити. Він прекрасно себе поводив і зараз він з нами, це наш член сім’ї. 

Найбільше шокувало те, що поряд з квартирою наших дітей підірвали дім п'ятиповерховий і дитячий садочок поряд, а в квартиру наших дітей влучив осколок через балкон. 

Зараз немає світла: то дві години є, то дві - немає, то були на пів дня відключили. Але все нормально. Навіть холодильники в нас ніколи не розмерзалися. Вода постійно є в місті.

Я був впевнений, що війна закінчиться восени, і так всіх настроював. Думав, на осінь вони застрягнуть в нашому болоті. Наші хоч трішки знають дороги і можуть на нашу дорогу вийти, а рашисти ті ракети вистріляють і нікуди не виїдуть. Та вони вже новими ракетами стріляють, а це ненадовго. Я впевнений, що максимум - весною, якщо не серед зими - вони там або якусь революцію влаштують або щось таке учудять, що війна закінчиться.