Руслан забрав родину з Пологів: після кількох місяців війни діти плакали і всього лякались

Ми з Пологів. Жили добре: я працював на «Дніпрокераміці», ми з дружиною виховували чотирьох дітей, зараз у нас їх вже п’ятеро.

24 лютого зранку я поїхав на роботу, по обіді нас відпустили додому і ми більше не працювали. Коли Пологи окупували, не стало харчів, магазини пограбували, все порозтягували. Центру міста фактично вже немає.

Ми жили під обстрілами, в підвали ховались. У дітей психіка постраждала. В кілометрі від нас снаряди падали, видовище не з кращих.

Ми поховали дідуся – він загинув від снаряду. Жінці було час народжувати, тож 27 травня ми на власному транспорті виїхали з окупації до Запоріжжя.

Через три тижні в нас народилась дитинка.

Зараз у Пологах газу немає, зв’язок поганий. Сусідка розповідала, що у них тепер і московський час, і київський.

Ми у Запоріжжі трохи відійшли від пережитого. Діти спершу багато плакали, кричали, тепер спокійніші стали. Сподіваюсь, одного дня ми зможемо повернутися додому, в рідну хату, виховувати дітей, ходити на роботу і продовжувати жити.