Світлана Миколаївна хвилюється за дітей та онуків. Снігурівку обстрілюють, діти дуже лякаються, а їх батьки не знають, чого чекати від кожного нового дня

До війни я жила з донькою та її родиною. Вона забрала мене до себе, тому що в 2008 році помер мій чоловік, а сама я ледве ходжу. Ця війна забрала і сили і нерви. Я була в окупації.

Було важко, гуманітарної допомоги не було, хліб ніде було дістати. Ми пекли коржі та млинці. 10 листопада нас звільнили з окупації, а за два дні до того стався приліт, доньці хату побило. Тепер у них хата під брезентом.

Коли ми дізнались, що війна почалась, у нас шок був. Діти плакали постійно, просили батьків поїхати. Донька й поїхала з дітьми до Польщі того ж дня. Інша донька в Одесу з сином поїхала. З Одеси вони вже повернулись. Але дитина потерпає від вибухів. Напевно, треба лікаря шукати.

Ми тут взагалі всі на нервах. Ми після деокупації чотири місяці спокійно жили, все налагодилось вже. Як раптом на Паску нас знов обстріляли. Навіть сьогодні о 12 ночі почала сирена гудіти, і до четвертої ранку я боялась навіть очі заплющити.