Вже 3 березня 2022 року до нас заїхали рашисти, заселилися в будинки. Нам довелося виїхати звідти – мені, чоловіку й доньці. Ми там кинули хазяйство, дві хати, і в чому стояли - в тому і поїхали. 

Загалом ми прожили в окупації майже місяць. Потім своєю машиною виїхали з села в Пологи: виїжджали з гуманітарною колоною. Проїхали дев’ять рашистських блокпостів. Десь 40 кілометрів ми їхали п’ять годин.

Страшно було: боялися, щоб нас не розстріляли. Багато машин було по дорозі згорілих і розстріляних.

Ми виїхали спочатку в Дніпропетровську область, але там нічого не платили, гуманітарки не було, і ми поїхали в Запоріжжя. Зараз є великі проблеми з ліками. У мене онкологія - груди вирізали. Треба аналізи здавати, а грошей немає. На роботу не піду, бо на сонці не можна працювати. Чоловік також не працює: він поїхав, не звільнившись з попередньої роботи, тому на нову його не беруть.

Ми усі на нервах: я навіть до невропатолога зверталася, дочка також в лікарні була. У дочки після травми перелом черепа, пластина в голові. Їй дуже погано зараз. Їй також пенсію не платять.