Під час обстрілів Валентина Василівна перебувала у своєму будинку, нікуди не ховалась. Важко виживала, коли через війну виплати пенсії були припинені на кілька місяців. Тоді вона часом думала, що помре. Багато мешканців міста не мали грошей навіть на хліб. Нині відносно тихо, але вона досі прислухається до кожного шурхоту.