65-річного Анатолія Собчука з Мокреця Броварського району Київської області знайшли закатованим 30 березня 2022 року одразу після визволення села Збройними Силами України. Поруч було тіло його товариша Липчака Миколи.
«Коли почалася війна, я просила батьків виїхати до мене у Білу Церкву. Тато сказав, що нікуди не поїде. Мама його залишати не хотіла. Як тільки у село зайшли окупанти, я зателефонувала батькові. Він розказав, що вони до них приходили, воду брали, але не чіпали. До батьків перейшов жити їхній товариш – дядько Микола. Газу і світла не було, тому їсти готували у нього, бо мав пічку на дровах. Одного дня батько з дядьком Миколою пішли до нього по борщ, який зварили напередодні. Через якийсь час я зателефонувала до мами, щоб запитати, чи вони повернулися. Мама відповіла, що довго немає. Їх шукали два дні. 30 березня, одразу після звільнення села, обох виявили вбитими у погребі дядька Миколи. Спершу їх не думали там шукати, бо на дверях висів замок», – розповіла донька убитого Леся Шульга.
В Анатолія був переламаний хребет, викручені пальці, вогнепальне поранення в голову. Родичі не знають, за що чоловіка могли катувати і вбити.
Анатолій Григорович працював у «Київводоканалі». Останній період життя уже був пенсіонером. Любив ходити на полювання. Для пані Лесі він був вітчимом. У шлюбі з дружиною Любов'ю Василівною у них народився син.
«Я його завжди сприймала, як свого рідного батька, бо виховував мене з двох років. Був дуже добрий до нас і до всіх, завжди всім допомагав», – додала Леся.
В Анатолія Собчука залишилися дружина, син та дочка із родинами.
Історія з instagram каналу Victims of russia.
.png "Імена")
