«У 2015 році стало ясно, що це справжня війна, і вона затягнеться надовго»

До війни у нас все було добре. Ми з дружиною жили окремо, з нами жила дочка. У 2014 році з Донецька приїхала ще одна дочка зі своєю сім'єю. У той час я ще працював, нам дали відпустку без збереження зарплати «до закінчення військових дій».

Ми всі думали, що це швидко закінчиться. Але коли стали бомбити наше селище, дочки поїхали в Українку Київської області, а слідом за ними поїхав і я. П'ять років їздив між українкою і Новотроїцьким, завжди на літо приїжджав додому. Одного разу вдома потрапив під сильне бомбардування. Я поїхав в гараж і поруч впав снаряд. Слава Богу, мене не зачепило. Я стрибнув у підвал і завдяки цьому залишився живий.

Сім'я дочки втратила в Донецьку дві квартири. Досі ми їх не можемо продати. Для дітей був великий удар, коли біля нашого будинку розірвався снаряд, вилетіли всі вікна. Онук знаходився всередині, і він сильно злякався. Це все жахливо на ньому відбилося. Його відвезли наступного дня.

Багато жителів селища ходили на роботу під бомбардуваннями. Бомбосховища у нас не було. Ми бачили, як прямо над нами летять "Гради" і весь час боялися, що один з них впаде біля будинку. Для всіх це був сильний стрес.

Багато друзів поїхали, мені довелося кинути роботу. На одну пенсію жити складно. Бомбардування траплялися часто, ми все це пережили. На тлі постійних стресів у мене в минулому році стався інфаркт.

Ми дуже сильно постраждали фінансово. До війни у нас були депозити в банку, а нам їх не повернули. Ми мріємо тільки про мир і здоров'я, більше нічого не треба.