Олег вивіз свою сім’ю з окупації завдяки щасливій нагоді, але там ще залишились його батько і сестра. Зв’язок із ними дуже поганий

Я з Василівки. Не готовий був жити з цими окупантами. Два місяці сім’я прожила у підвалі. В тому підвалі, напевно, сиділи чоловік 90. Страшно було, що орки туди прийдуть. У нас там дітвора була, навіть грудна дитина. 

У сусідній дім ракета прилетіла на Паску. В школу прилетіла - вилетіли всі вікна, воно там рядом, ми в центрі жили. І так ходиш - не знаєш, що куди, чого чекати від тих росіян, а вони кругом їздять. Моїй доньці на той момент було 13 років, тобто що було чекати? Як тільки появилась можливість, ми одразу виїхали. 

На окупованій території залишився батько, ще сестра залишилася. У них не було можливості виїхати, і зараз немає. Сестра дуже рідко телефонує. Вона боїться, нічого не розповідає, що там відбувається. Живуть, поки живі. 

Нас швидко окупували. І не було ніякого зв’язку з вільною територією. Не стало забезпечення. Наш голова організував пекарню. Пекли хліб і безкоштовно роздавали людям. 

Черги були, звичайно, у магазинах. Одразу АТБ закрили, маленькі магазини і кіоски теж позакривали - ніхто нікуди не їздив. Аптеки також позакривали, повиїжджали. Уже там почали і ключі від квартир відбирати, хто виїхав. Приходять і кажуть: «Ви все рівно виїжджаєте, вам тут уже нічого не світе, валіть звідси».

У нас транспорту не було. А потім нагода сталася: у людей «зависла» машина у Василівці - треба було її вивезти. А у мене були права. Ми погрузили сім’ю, сусідів, і виїхали. Дали грошей там десь на блокпосту, щоб пропустили. 

Коли виїхали, ще й машина поламалася. А вона чужа - Бог його знає, що їй робити. Поліція нас там тягнула до Степногорська, потім хлібовозка притягнула нас до Запоріжжя. Тут проживає донька і я сюди електричкою на роботу їздив, тобто робота в мене тут була. Зараз тут і працюю, де і до війни. Дружина також знайшла собі роботу. 

Періодично також накатує. Хотілось би, щоб війна вже закінчилась, а то і раніше. Їх треба тільки звідси вибивати, другого не буде. А так як їх дуже багато, напевно, не все так просто. 

Хотілось повернутися додому, поки будинок цілий, та і сестра з батьком там. Хотілося б мирного життя.