Я працювала в школі в Маріуполі. В перший день війни прокинулась від вибухів. Дізналась, що бомби летять по різних містах України. Я почала збиратись на роботу, але мені написали, що навчання буде дистанційним. 

Ввечері у мене зникло світло. Потім почалось життя на виживання. На стало газу, опалення та води. Запаси води у мене були, бо я жила у приватному будинку. Від голоду мене врятувала гречка. 

З міста я виїхала у квітні, це було дуже складно. Через окупацію довелось виїжджати через Росію. До евакуації я не виходила на вулицю. Коли їхала містом, бачила зруйновані будинки. Уздовж доріг було багато могил. 

Зараз я живу і працюю в Києві. Дуже хочу повернутись до Маріуполя. Я дуже хочу побачити рідне місто й відвідати могилу матері.