Війна – це дуже велика біда.  Це руйнування сімей, руйнування всього. Розбило, всіх розігнало кого куди. Багато сімей навіть розійшлося через цю війну. Родичі пересварилися.

У нас школа була прекрасна, садок був прекрасний. Люди жили, і непогано жили. Народ тут працьовитий, господарство тримали, і взагалі люди жили добре. Дружина працювала в школі. Снаряд прямо дружині в клас влучив, зруйнувало все. Інфраструктура дуже сильно постраждала. Тільки перед війною ремонт клубів зробили. Зараз там жах. Нервові все стали, психічні. 

Коли в Маріуполі влучило в мікрорайон Східний, я як побачив – плакав. Я їхав на машині, і як ніби постріл був, і люди в чистому падали в брудні калюжі. Це страх. Це біда, словами не передати.

Ніколи не думав, що війна буде. Коли в сусіда впали відразу п'ять снарядів, дуже страшно було. Потім вдруге – тут у нас інкубаторна станція була, інкубували яйця. Весь район і вся область тут їх брали. Зараз зруйнували все. Там як почали падати – у дворі, у паркані… Це страшно. 

Багато випадків було. Дитина ходила в клас до дружини. Її бабуся зустрічала дітей зі школи, і її розірвало. Молода, Феня, царство їй небесне. 

Є такі будинки, які відновленню не підлягають, багато будинків. Сильно стріляли. А звідки, і не зрозумієш. Ми спочатку ховалися в підвалі. Там лом, лопата, бідон з водою, свічки. 

На багатті люди готували. У мене «Шмель» – газовий балон похідний. Можна було і чай зробити, і щось нам на двох зварити поїсти.

Допомогу давали. Дуже велику допомогу. Дякую, я задоволений. Дали паштети. Я люблю бутерброди. Рибку зловив – сам оселедець зробив, посолив, поперчив. Поклав лавровий листочок або ж петрушечку, кріп – ось бутербродик. І масло давали, і цукор, і крупи. Дуже добре, дякую, щиро дякую. Люди в той час, коли тут дуже важко було, тільки і чекали цього.

Вранці встаю, завжди кажу: «Я найкрасивіший, найздоровіший, найщасливіший, у мене все буде добре, день вдасться». І ось так іду життям потихеньку, сам себе заспокоюю. 

У житті я дуже великий оптиміст, завжди думаю про добре. Завжди всім допомагаю, хоч хто прийде. Ось вчора приходили: одному дав, іншому дав, третьому дав по півлітровій баночці меду. На, згадай моїх батьків, родичів, бабусь-дідусів.

Народився 14 лютого 1960 року. Цього дня одружився, цього дня вперше дідусем став – у День закоханих.

У мене два брати-близнюки й сестра. Вона живе на нашій батьківщині, в Одеській області. Підтримують, наскільки можуть. Завжди кажуть: «Кидайте все і приїжджайте».

Я молдаванин, дружина грекиня. Я багато мов знаю. Коли вчився, там були і болгари, і гагаузи. І греків у Одеській області теж дуже багато – Овідіополь, Маяки й у самій Одесі теж.

Життя для мене завжди було в роботі. Бджоли, господарство, свині. Городи, теплиці в мене були великі. Розсадою займався. Риболовля – це обов'язково.

Мої прапрадіди тримали риболовецькі артілі в Одеській області. Там дуже багато водойм. Дідусь рибалка, батько рибалка, два брати-близнюки рибалки, зять рибалка, племінники рибалки. Усі там рибалки, і я теж. Ось, щойно піймав три окуні, червоноперку та плотву. Буде вечеря нам з дружиною. І душу відвів. Це дуже велике розслаблення. Відпочинок.  

Я вчився в Кагулі, в гідромеліоративному сільгосптехнікумі. Прораб-гідробудівник, ПГС скорочено російською. «Простий голодний студент» – так це перекладають. А батько каже: «Який з тебе виконроб-гідробудівник, коли ти народився з лускою риби на губах? Їдь, як усі сини рибалок, у Білгород-Дністровський і вчися в рибному».

Закінчив. Потім служив у Севастополі, був коком. Кок-інструктор продовольчої батареї. Служба цікава. І екватор проходив багато разів, і в країнах різних бував. 

Після служби працював у радгоспі інженером в Одеській області, село Лиманське. Зустрівся з дружиною там. Прислали туди багато російськомовного населення, відкрили російські класи, і якраз потрібні були вчителі. Прислали двох вчителів, які закінчили Макіївське педучилище. Ну ось, прислали мій «хомут». Зустрілися і зустрічаємося досі. 

Купили будинок в Одеській області, облаштовували. Город великий, виноградники, сад. Я працював у радгоспі вдень і вночі. Син там народився, Віталік, а дочка вже тут народилася. Син закінчив автодорожній, дочка – Національний держуніверситет з червоним дипломом, школу – із золотою медаллю. Діти радували. Дай Боже, щоб у всіх так життя склалося. 

Я працював в експериментально-вибуховій штольні від НДІ гірничої справи в Донецьку. Ми випробовували шахтне обладнання. Потім працював у Тельманівському, Мирненському, Каранському кар'єрах. Перед весіллям сина 2005 року інсульт на роботі ударив мене. І відтоді я інвалід другої групи. І все, закінчилися мої пригоди.

Залишилися удвох з дружиною. Дочка живе недалеко, двоє синів у неї. А син у Московській області, місто Шатура. У нього три дочки, три мої онучечки. Так що в нас всього-на-всього п'ятеро онуків. Може, попрацюють, ще добудуть.

Я зятя, сваху, дочку, онуків відразу відправив до сина. Вони там три роки пробули. 2017 року повернулися, коли більш-менш тихо стало. Дочка в колишньому колгоспі працює бухгалтером. А зятю досі роботи немає. Гора-людина, чоловік у розквіті сил, 34 роки, а роботи немає. Дуже велика біда. Роботи немає, зарплати немає. 

Цього року відкрили тільки один клас український – дружина залишилася без роботи. Дітей мало залишилося. Раніше був український клас і російський, вона вела російський клас. Зараз буде астрономію, фізику викладати.

Кілька качечок тримаємо, кілька бройлерів. Бджолами займаюся з восьми років. У батька була велика пасіка. Він якось мені сунув рамку в руки і сказав: «Ти будеш бджолярем, а з цих близнюків не буде пуття». У мене до хвороби була велика пасіка. Зараз я отримав допомогу від Червоного Хреста і замовив вулики нові. У дворі стоять. Зараз їх регулюю. Роблю кришки, бджолопакети. Бджолосім'ї нові замовив. І ось, зібрав пасіку. Я люблю їх, дуже люблю. 

Стараємося для онуків, для онучок, для дітей, а не виходить. Мрію, щоб онуки приїхали. Хочу побачити третю онучку. Настюшка вже велика, перша моя онучка. Потім – друга, Катюшка. Зараз ось Аліса народилася з Країни чудес. Онуки все добрі, радують.

Будинок великий побудували, щоб онуки й онучки приїжджали. Син не може сюди приїжджати, невістка не може. Це дуже образливо.