Чоловік Валентини Іванівни помер від онкологічного захворювання, син був поранений у центрі міста. Сама Валентина Іванівна не раз ховалася від снарядів і осколків у себе в будинку.

Ми з чоловіком на пенсію збиралися, ремонт робили... Чоловік помер, він до останнього працював сторожем у дитячому садку. Дитячий садок був розбитий. Ми виїхали, у селі жили далеко. Я перші два дні тут була, коли нас обстріляли. Це було 12 липня 2014 року.

Моя дочка в госпіталі працювала. У неї випало чергування після обстрілу, і ми евакуювали там стареньких.

У чоловіка ще до війни була онкологія, він би ще прожив. Це все він пережив, бідний, садок охороняв, на багатті їжу готував, а я ще в 15-му році була на початку, приїжджала на Новий рік, нас обстріляли, не було ні світла, ні води в січні. Завал загалом був. Грілися на вогнищах, я це ще застала. Садок був розбитий, а майно треба було там охороняти, лазили всі, кому не ліньки, ціла справа.

Усі «принади» війни моя сім’я зазнала. Син був поранений, групу інвалідності отримав. У 2014 році його поранили, одна нога тепер коротша. Просто йшов центральною вулицею, біля Будинку культури, коли почали з Донецька стріляти. Це було у 2014 році, у вересні місяці. Мене вже тут не було. Сина забрали в лікарню, я приїжджала, за ним доглядала.

Ще одного разу нас обстріляли о десятій годині вечора. Я не знаю, як ми живі залишилися. Тут все посипалося, я роздягнена вилетіла з душу. Двері грюкають, вікна ляскають... Потім, після першого обстрілу пішли в дитячий сад, у підвалі там лежали, ховалися.

Була ще мить. Ми йдемо з донькою о сьомій годині ранку в госпіталь, людей евакуювати, стареньких. У нас тоді розбите все було, світла не було – потрапили [при обстрілі] в розподільні мережі. Ми назад з донькою йшли з госпіталю, він у нас на іншому боці, і нас знову почали обстрілювати. Виходить, ми дві ночі були під обстрілом, а потім мої родичі нас забрали. Ми і на підлозі лежали, і де тільки не були. У 2016 році теж добре тут бомбили.

Ми виїхали у 2014-му й повернулися у 2016 році, півроку я просиділа тут під стінкою, під туалетом, вважала, що це найбезпечніше місце. Балкон вже був розбитий, кухня. Ми цілу миску осколків назбирали. Чоловіка поранило в голову й сусіда поранило осколками. Було страшно. Навпроти будинок і попереду будинок, а там розбиті квартири з першого по третій поверх. Зараз уже відновили.