Скільки років прожили… Я до школи тут ходила, усі ми тут. І раптом кажуть: будинок не годиться під відновлення. Все. І кому ти скажеш? Кому це треба? Нікому не треба нічого. Позбутися цього всього… ой…

Я ще перед цим порядки понаводила, як на зло… Був у мене лимон, дерево. Воно, напевно, теж відчувало… Лимон невеликий у будинку, ви знаєте, він як божевільний, такого дива я ніколи не бачила. До того цвів, листя навіть не видно було. Думала, стовбур не витримає стільки плодів. А він, напевно, відчував це. Відцвів, і залишилося тільки два зелені плоди. І тільки він відцвів – таке трапилося!

Я кажу, напевно, дерево відчувало…

Вони з вечора стріляють туди-сюди, а я кажу: «Як я в льох полізу? Що я там буду робити?». Я в залі сиділа, дивилася телевізор. Як бабахне в це дерево – іскри посипалися. Телевізор і все згасло. А я думаю: «Що ж робити?».

Тут сусід навпроти кричить: «Ви горите!». Пожежники приїхали. Думаю, так погасять, трохи горить.

Почала виходити, а зась. Гілка відвалилася й мені двері підперла. Я вийти з хати не можу. Витягли мене.

Дивлюся, горить не дуже. Даху куточок горить. Думаю, зараз пожежники приїдуть і погасять. А наші замість того, щоб виносити щось із хати, гасять пожежу. Сусідка теж допомагає. На дах носять воду відрами. І вітер добре дме в цей бік…

Диван стояв, телевізор великий, машинка швейна, апарат масажувати ногу, килими на підлозі, на стінці килим, подушки всі перемили, перечистити. А скільки було постільних речей, усе нове.

Ну що, зараз нічого вже немає. Якось здається, це не моє. Це якась помилка.

Стільки чекали пожежників, вони приїхали, кажуть: «Води немає». А потім набрали води. Стільки їздили, шланги на всі боки звисають. Хіба можуть вгору полити? Двір залили, за двором залили, а будинок горить. Нехай би дах розбили, але хай би в будинку все залишилося. У будинку нічого [не залишилося]. Два дні земля горіла.

Усі говорять: «Добре, що ви живі залишилися». А я кажу: «Залишилися, то залишилися». Однаково було мені тут добре, а зараз у нас усе чуже.