До початку війни ми мешкали в Гуляйполі. Я працював на молоковозі. Жінка працювала в магазині продавцем. В перший день війни я був за кермом машини, працював. Бачив вибухи в Оріхові. Це було неприємно і незвично, що таке трапилось. 

Світло відключили, газ теж, а гуманітарну допомогу в Гуляйполі я не отримував. Тоді ще гуманітарку не підвозили. Шокувало ставлення людей одне до одного. Хтось став ближчим, хтось став злішим. Люди сильно помінялися.  

Роботу ми втратили, онуки дуже боялись обстрілів, тому ми виїхали з дому.

Виїжджали з онуками самі машиною. Їхали під вечір, дуже сильні обстріли були. Спочатку нас родичі приютили, а потім ми квартиру знайшли і виїхали від них. І від дому не дуже далеко - їздимо, навідуємось.

Навколо - чужі люди, незнайомі. Роботу важко знайти на новому місці. Усім тяжко зараз. Ми зараз перебуваємо в Запоріжжі. Внуки і родичі всі тут. Чекаємо, коли зможемо додому повернутися.

Усе руйнується, що роками будувалося, наживалося. Тепер усі рідні, знайомі покинули місто. Дуже тяжко буде це все відновлювати. Поки що наш будинок не пошкоджений. 

Я вважаю, що на весну ми повернемося додому. Майбутнє буде хороше, веселе. Відбудовуватися потрібно. Все буде добре.