Фурман Богдан, учень 11 класу Комунального закладу "Близнюківський ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Куц Лариса Геннадіївна

Війна. Моя історія

Війна - це не про романтику. Адже ціна свободи – сотні тисяч зламаних доль. Запах трупів, крові, пороху в повітрі, бруду. Війна триває з 2014 року, але я відчув її 24 лютого. Ранок 24 лютого почався для кожного по- різному. Я прокинувся о 5.30. від того, що до кімнати зайшов тато, відразу подумалося, що прослухаю чергову лекцію щодо вчиненого напередодні. Проте, краще б це була лекція…

Мій тато –ветлікар, проте, не роздумуючи пішов до військкомату. Теж саме зробив 25 лютого дядько. Перші години повномасштабної війни пройшли в пошуках інформації.

А о 9:13 тато повідомив, наші збили кілька ворожих гвинтокрилів та знищили велику кількість ворогів. У всіх з’явилася надія, що все це швидко скінчиться. Проте… Час ішов, рашисти лізли, як таракани. Батько свій 43-тій день народження зустрів на полі битви.

Пройшла інформація, що два РСЗВ "Град" під Первомайськом, тому вирішили виїхати, проте недалеко, в Новонадеждине. Мама залишилася вдома, бо комусь потрібно було працювати у ветаптеці, адже, незважаючи на війну, тварини хотіли їсти, хворіли, травмувалися.Тому залишити їх без допомоги вона не могла.

У селі не було Інтернету, тому про всі новини повідомляла мама. Перші місяці батько чергував на блокпостах, а 17 травня перший раз заступнив безпосередньо на позиції, якраз в цей день російська ракета вдарила по будинку культури в Лозовій.

Зв'язку з батьком майже не було, тому завжди чекали на його дзвінки, щоб почути коротке: «У мене все добре, не хвилюйтеся. Як ви?» Дізнався, що дядько захищає Суми.

Згадалося, що нещодавно виборов там бронзу на змаганнях з вільної боротьби. Зараз мій дядько захищає небо від ворожих дронів і ракет, і я дуже вдячний йому за це. За час повномасштабної прожив років 10 в Польщі , залишивши там свою дружину та дітей. Попереду була холодна зима… Не з простих задач стояти в мороз на позиції, але наші хлопці впоралися.

25 січня 2023 року батько отримав тяжке поранення. В той день він п’яту добу перебував на передовій. Уламки від ворожої міни потрапили в тата. Йому пощастило, бо він вижив.

Складно передати словами, що відчувала вся наша родина. Мама була поруч з ним у шпиталі. Ми з братом навчалися, хоча подумки були там, біля тата. Попереду на нього чекає реабілітація, а далі… Напевно, ніхто не зможе з впевненістю сказати, що буде далі… Ця війна показала, хто є хто.

До декого я ставлюся ще з більшою повагою, а зустрічаючи інших, хочеться перейти на інший бік. Нас чекає ще довга боротьба, проте, я впевнений, що ми здолаємо ворога.

Але хотілося б звернутися до мешканців міст і сіл, які опинилися далеко від фронту і, на жаль, почали забувати, що триває війна, що гинуть кращі з кращих. Дуже хочу, щоб всі поважали військових, не забували про тих, хто досі знаходиться в полоні, вірили в перемогу і завжди пам’ятали, якою страшною ціною здобувалася воля та незалежність нашої держави.