Члек Олеся

учениця 8-Б класу ОЗЗСО Торчинський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Карпевич Анастасія Андріївна

Війна. Моя історія

Війна… Раніше це для мене було лише слово, історичний термін, щось далеке і зовсім не близьке…

Я дуже люблю ранки. Люблю, коли мама заходить у мою теплу, затишну кімнату і будить до школи. Люблю, коли вона відкриває штори і запускає перші промінчики сонця. Ох, ці ранки… Ми з братом швиденько одягаємось, сміємось, мама метушиться, готує сніданок, після якого тато везе нас до рідної школи.

Ранок двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року був іншим. У голосі мами я одразу відчула тривогу. Вона не розкривала штори, не казала збиратися до школи. Вона промовила одне слово, яке було найстрашнішим, що вона нам говорила за роки нашого життя — це слово «війна». Жах, біль, страх і розпач огорнули мене. Одне слово зіпсувало мирний ранок… А потім ніч… А далі дні, важкі місяці… Мені здалося, що час зупинився. Перший звук тривоги нагадав мені фільм жахів. Дивлячись новини та відеоролики в соцмережах про евакуацію людей та дітей я по дорослому зрозуміла, що таке розлука.

Моя сім’я мужньо трималася. Ми переоцінили свої життєві цінності, вчилися жити в тих умовах, які диктувало життя. Великої сили і віри додавала молитва…

Боляче за тих людей, у яких війна забрала найцінніше — близьких людей, будинки, життя… Прикро, що вона знищує нашу культуру, нашу історію, наші святині. Війна забирає найкраще і найкращих…

Однак, українці — сильна нація. У нашому селищі, з перших днів війни, організувалася волонтерська діяльність. Відбуваються благодійні ярмарки, виставки, концерти на підтримку ЗСУ. Єдиною і спільною метою яких є Мир і Перемога.

Я не знаю, коли вона буде, але вона неодмінно буде. І Україна повернеться до свого життя: мирного та квітучого. Адже ми заслуговуємо на гідне майбутнє та незалежність. Я вірю і знаю, що український дух — незламний, наші люди — патріоти, а наші діти — гордість та майбутнє України!