Молода родина з Гуляйполя жила звичайним життям: ростили маленьку дочку, Катерина працювала вчителем, намагалася навчити дітей любові та гуманності. 24 лютого « перевернулося все з голови на ноги». Дівчина згадує, що спати стало не можливим, не стало газу ,світла та води, що таке гаряча їжа взагалі забули. Катерина дуже боялася за доньку, весь час думала, як її врятувати від цього жахіття. Учні підтримували свою вчительку, дарували донці квіти, але паніка дівчину не відпускала. Чи врятує вона доньку, що буде завтра? Тому наважилася поїхати в більш безпечне місто, залишивши чоловіка, батьків, будинок, який вже розбомбили. В Запоріжжі Катерина чекає закінчення війни, мріє, як повернеться до школи, обійме чоловіка, а головне, що: «Україна переможе!»