Варвара Лопушинська

Херсонська гімназія №6 Херсонської міської ради, 11 клас

Вчитель, який надихнув на написання есе - Потапська Світлана Віталіїївна

«Моя Україна майбутнього»

Україна майбутнього - це не далекий час, це наше сьогодення та прийдешнє. Можна мріяти, будувати плани, але життя вносить свої корективи щохвилини. Ми живемо в складний час. Мій дідусь часто казав, що все можна пережити, аби не було війни. Ця фраза сприймалась як щось звичне й затерте до дірок, але сьогодні, на жаль, стала зрозумілою, як проста прописна істина.

Україна майбутнього - це передусім мирна країна, країна, де немає війни. Ми всі віримо в перемогу, хоча зараз важко уявити життя без смертей, без каліцтв, без сліз ... Коли розпочалася війна, я була в 9 - ому класі. Ми з однокласниками планували відсвяткувати свій випускний на морі. Однак, мені, як і тисячам випускникам в Україні, не пощастило: багатьом довелося змінити місце проживання, розлучитися з рідними та близькими людьми. Моя родина теж змушена була залишити рідний Херсон, окупований злочинцями з росії. 10 - ий клас пройшов у постійних повітряних тривогах і вибухах… Зараз вже 11- ий. Кілька місяців - і дитинство закінчиться. Я вже не можу мріяти про звичні для кожного підлітка речі, бо вони стають не актуальними, а “дорослі” -важко усвідомлювати.

Моя родина лишилася в Україні, ми не поїхали ховатись по інших світах, батьки тут працюють, сплачують податки, підтримують економіку й армію.

У моїй країні майбутнього українці мають повернутися додому. Повинна повернутися додому в першу чергу молодь, адже саме нам доведеться відбудовувати зруйновані села й міста, розбудовувати економіку держави. У моїй країні майбутнього немає місця насильству, жодному його прояву. Люди мають вільно обирати, як їм жити, що одягати, яку музику слухати, але, без сумніву, дотримуватися законів. Беззаконня, кумівство, договорняки - це зло, якого не повинно бути у моїй країні майбутнього.Кожен повинен бути на своєму місці: вчителі - вчити, лікарі - лікувати, військові - захищати, а політики повинні служити своєму народові.

Технічний прогрес не стоїть на місці, розвивається наука, техніка, медицина… На сьогодні українські військові вдосконалюють військову техніку, електронні системи, розвивають польову медицину й екстрену хірургію.У майбутньому ці здобутки працюватимуть на благо нашої країни.

Значна частина підприємців сьогодні веде свій бізнес у надважких умовах - і він виживає, приносить прибуток, з якого частина грошей йде на допомогу ЗСУ. За такими людьми - майбутнє нашої країни, адже вони показують приклад і розробляють новий економічний алгоритм виживання підприємств, зокрема малого бізнесу, у надважких умовах. У майбутньому керівники цих підприємств можуть створювати бізнес курси й бізнес програми, навчати ведення бізнесу в екстремальних умовах.

Війна дала величезний поштовх розвитку української мови та культури. Треки українських виконавців звучать по всьому світу, нашою мовою захоплюються й вивчають її далеко за межами України. У майбутньому українська пісня, музика буде збирати стадіони шанувальників не лише в Україні.

У моїй країні майбутнього мають бути освічені люди, люди, які горді тим, що вони Українці, люди, які знають свою мову та цінують свою історію та культуру. Я дуже хочу, щоб з часом паспорт громадянина України мав таку ж цінність, як і паспорт американця, англійця, японця...