Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Наталія Анатоліївна Бондаренко

«Втікати ми нікуди не збиралися»

переглядів: 489

Живемо ми удвох із сином, окремо живе мати, хворіє. У неї синдром Паркінсона на тлі всіх цих бойових дій посилився. Син починав навчатись у Луганську, потім на тлі всіх подій кинув там навчання.

Весною-літом 2014-го ракети над нами літали. Ідеш на роботу – свистить, гуде. А що робити? Треба йти на роботу, на город, щось робити, садити, полоти, поливати. Або біжи в льох, ховайся під будинком, бо не знаєш, раптом зараз упаде кудись.

Потім набридло ховатися, звикли до всього. Куди подітися? Тікати ми нікуди не збиралися, як і міняти місце проживання. Тому що ні до кого і нікому ніхто не потрібен, за великим рахунком.

Наш будинок не постраждав. Найбільше постраждала нервова система. Пам'ятаю, був випадок, коли ми втекли із Луганська, і я майже втратила сина. У тому плані, що він заблукав у Станиці Луганській під час переходу. Там ще був вільний прохід, машини не їздили, а люди ще ходили. Ось це мені, звичайно, років десять життя точно відібрало. Я його ледве знайшла.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Петрівка 2014 Текст Історії мирних жінки чоловіки пенсіонери психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення освіта здоров'я Обстріли Луганська
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій