24 лютого я була вдома, у Києві. З першого вибуху вже не спала, шукала в новинах інформацію.

Дуже важко виявилося виїхати з Києва на автомобілі: була велика черга з авто, і наші танки на узбіччі.

Нажаль, війна розставляє все по місцях.

Виїхали ми разом з моїм хлопцем та його родиною, але в скрутних умовах я побачила, хто є хто. Тепер, вже декілька місяців, я зовсім сама. Родичів у мене нема. 

Турбота волонтерів на західній Україні вразила до глибини душі. У мене - інвалідність 3 групи, я не працювала до війни. Жила разом з матір'ю. Нещодавно вона померла від Ковіду. Зараз живу сама на мінімальну пенсію від держави. Іншого доходу не маю, роботи - теж.