До 2014 року ми жили в м. Луганськ. Коли Луганськ було окуповано, ми з вагітною дружиною, яка була на сьомому місяці вагітності, вимушені були евакуюватися до м. Запоріжжя, де народили сина Матвія. Через перенесений стрес у Матвія діагностували синдром гіперактивності. Потім ми переїхали до м. Дніпро, де жили до липня 2015 року. Потім ми переїхали до м. Лисичанськ, де народили ще одну дитину 23.04.2019 року. В серпні 2019 р. ми переїхали до м. Сєвєродонецьк, Луганської області, де жили до початку повномасштабної агресії.

Після початку обстрілів у нас відключили електроенергію, опалення, воду. 08.03.2022 був дуже сильний обстріл Сєвєродонецьк і наш будинок дуже сильно постраждав. Ми прийняли рішення евакуюватися і 11.03.2022 евакуювалися до м. Львів. Коли ми евакуювалися до Львову, ми приїхали 12.03.2022, а через дві доби нам повідомили сусіди, що через три доби після нашої евакуації у вікно нашої квартири влетіла ворожа ракета, почалася пожежа і наша квартира була знищена разом з усіма речами (ми виїжджали з двома валізами, тому що було обмеження). Це була дуже важка новина, тому що ми вже в другий раз опинилися без усього, що ми нажили. Але головне, що ми залишилися живі.

Коли ми переїхали до Львову, у дітей був великий шок. Діти боялися виходити з дому, навіть від грому вони дуже лякалися, а у Матвія почалися ознаки енурезу. Він постійно просився до туалету, коли ми виходили на вулицю. Тоді ми вирішили, що дружина з дітьми поїде до Литви. Там вони були 4 місяці, а коли в липні повернулися до Львову, ми переїхали до Запоріжжя, тому що у Львові була дуже велика вартість оренди житла, а в Запоріжжі ми знайшли відносно не дорогу квартиру. В Запоріжжі ми жили до того, як 10 жовтня ворожа ракета С-300 не потрапила в багатоповерховий будинок, зруйнувавши цілий під‘їзд. Тоді під завалами загинули 13 людей, а ми бачили це з вікон своєї квартири. Після цього ми прийняли рішення переїхати до м. Бориспіль до наших знайомих, які виїхали до Німеччини, а нас пустили до своєї хати з умовою, що ми погасимо всі забаргованості. Нам було дуже важко, все прийшлося купувати заново, починаючи від речей і постільної білизни, кухонних предметів. Іноді нам не вистачало на їжу.