Рік тому були змушені виїхати (постійні вибухи і небезпека). Живемо на зйомній квартирі (нас 5), пенсіонер, дві неповнолітні дитини, син-інвалід ІІ групи з дитинства (18 років). На жаль, у нього не було ніякої реабілітації більше року. Майже всі кошти, які заробляю, ідуть на оплату квартири і їжу (допомагає гуманітарна допомога у місті від благодійних фондів)

Страшно було бачити, як розриваються снаряди, чути, бачити, як над головою летить ракета. Поїхати у невідомість. Жити ні на що не сподіваючись. На початку було складно з продуктами і засобами гігієни, потім поступово все налагодилось.