"У свій день народження моя сестра ховала свого чоловіка"

У Маріуполі Інна виживала з двома доньками, мамою та родиною сестри. На початку повномасштабного вторгнення з Лівого берега Інна переїхала до матері. Там перебували до 2 березня. Потім перейшли до сховища, де знаходилося близько 150 людей. 

"Ми бігли за водою. Потрапили під обстріл "градами". Снаряд впав за 20 метрів від нас. Нас знесло вибуховою хвилею. Але я вірила, що ми виїдемо.

Молодшу доньку обіймали, постійно. Старша замкнулася в собі, коли спустилися до підвалу. "Мамо, я цього ніколи не забуду. Я думала, що помру". Зі світлої і сонячної дитини – замкнулася. Для неї все змінилося в одну мить.

Сусід від чергового інсульту помер 14 березня. Замотали в килим та плівку. Поклали у труну. Забили. Залишили у дворі. Сусіда поховали лише у червні 2022 року.

22 березня до підвалу увірвалися росіяни. Вони кричали: "Де діти?". Я боялася, щоб у племінника не трапилася діабетична кома. Військовий спрямував автомат на мою трирічну дочку. Вони намагалися роз'єднати нашу родину.

Нас вигнали із підвалу. Ми побігли у бік церкви. До Ляпіно. Я несла маленьку. А старша донька та племінник Максим дивилися під ноги. Багато було снарядів, що не розірвалися. З іншого боку бігли мої рідні.

27 березня зятя Віталія, 39 років, забрали на фільтрацію. Більше ми його не бачили. Він помер 7 травня. Нам зателефонували з військової прокуратури "ДНР" лише 13 травня. Калінінський морг. Сказали, що помер від виразки та внутрішньої кровотечі. Але за станом тіла він помер раніше. Голова вся синя. Вони його били. 17 травня в день свого народження моя сестра ховала чоловіка", - розповіла жителька Маріуполя Інна.