"Найскладнішим був інформаційний вакуум"

Коли розпочалася війна, у 2014 році, ми залишалися в Маріуполі. 24 лютого ми почули постріли і побачили зі ЗМІ, що розпочалася повномасштабна війна. У першу ніч ми вже сиділи в підвалі. Тоді ми ще не вірили у реальність того, що відбувається. 

У перший тиждень війни не було проблем з їжею і водою. На другий - уже почалися проблеми з продуктами, водою, ліками, всі запаси вже використали. Тому робили кроки, щоб виїхати з міста. 

Ми виїжджали 16 березня нормально. Були обстріли трохи далі. Хіба що довго добиралися. Приїхали до знайомих у Львівську область, вони нас прийняли. 

Коли ми виїжджали, нам дуже допомагали люди у різних містах нашої країни. Безкоштовно нас приймали, поселяли, годували. Дуже зворушило, що наш український народ такий щирий і гостинний. 

Я працюю у комунальному підприємстві Маріуполя, як і працювала. Психологічно важко, намагаємося відволікатися. Хочеться дуже додому. Ніколи так не хотілося, як зараз. Перші пів року цього не усвідомлювали. 

Потрібно починати життя спочатку. Складно виживати на новому місці. 

Я думаю, війна скінчиться десь восени 2023 року. Просто про це оголосять, та й усе. Ми не будемо розуміти, як це сталося. Буде припинення різке. 

Майбутнє бачимо тільки в Україні й у нашому рідному місті Маріуполі. Ми повернемося, воно буде відроджуватися, будемо там жити. Якщо Маріуполь не буде українським, ми туди не поїдемо.