Я живу в Слов’янську. В перший день війни мені зателефонувала сестра та у паніці повідомила про початок жаху. Потім обстріли почались у нас. Розбили школи, ринки. Чого чекати? Невідомо. 

Я не виїжджала. З сусідами жила у підвалі, ми запаслися дрова та за відсутності світла та газу готували їжу на багатті.

Мій син на початку війни приїхав у гості з-за кордону, так тут і залишився. Зараз живе без роботи та перспектив. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться.