У перший день війни обстріляли наш мікрорайон. Було дуже страшно. Я втратила роботу, і довелося виїхати з дітьми, щоб урятуватися. Дорога була важкою: ми кілька ночей спали у машині просто посеред поля. Потім тимчасово жили в іншому місці, але житло було дуже дороге, і ми не могли там залишатися надовго.

Через три місяці я вирішила повернутися додому, у Слов’янськ. Тут не було води й світла, але згодом усе трохи налагодили.

Ми намагаємося жити далі, хоч і важко. Зараз я дуже чекаю миру. Хочу, щоб діти більше не бачили війни.