Іванченко Володимир, Комунальний заклад «Вінницький ліцей №7 ім.Олександра Сухомовського», м. Вінниця, 11 клас

Вчитель, що надихнув на написання есе — Засімович Олена Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Коли говориш про війну, важко знайти слова, які б адекватно передали всю глибину переживань, страхів і сподівань. Мої перші тисячу днів війни стали не просто відрізком часу – це був час справжніх випробувань для мене, моєї родини та всієї країни.

Спочатку, в лютому 2022 року, я не міг повірити в те, що починається війна.

В моїй уяві це було щось далеке, як у фільмах або книжках. Проте, коли перші вибухи пролунали в моєму місті, а новини стали морозним холодом реальності, усвідомлення настало миттєво. Війна – це не те, про що можна читати, це те, що змінює твоє життя назавжди.

Перший місяць був сповнений хаосу й невизначеності. Я пам’ятаю, як ми збирали emergency bag (тривожну сумку) – шукали в квартирі все найнеобхідніше: їжу, воду, ліки. Телефонний зв’язок, як і наше звичне життя, в один момент перервався. Дістатися до близьких і зрозуміти, що вони в безпеці, стало моєю першою метою.

Ночі без сну, інформаційні новини, які оновлювалися щохвилини, страх втратити контроль над ситуацією – все це стало частиною моєї нової реальності.

Кожен новий день приносив нові виклики. Я почав волонтерити – збирати допомогу для тих, хто цього найбільше потребував. Відчуття спільності, бажання допомогти одне одному змінили моє сприйняття оточення. Я дізнався, що навіть у найважчі часи можна знайти сили підтримувати інших. Ці маленькі прояви добра ставали світлом у темряві, якою до сьогодні оточена війна.

Проте не можна сказати, що ці дні пройшли без наслідків. Вони позначилися на моїй психіці: тривога, стрес, безсоння – всі ці речі стали звичними. Я навчився жити з постійним відчуттям тривоги, що може стати чимось більшим у будь-яку мить. Це навчило мене цінувати кожен момент, прислухатися до своїх почуттів і знаходити радість у простих речах.

Тисяча днів війни – це також тисяча, а може й десятки тисяч людських історій. Історій мужності, самопожертви та надії. Я побачив, як звичайні люди стають героями нашого часу. Їхні дії відкрили мені, що справжня сила не завжди в зброї, а в рішучості, моралі та гуманності.

Врешті-решт, мій досвід за ці тисячу днів навчив мене, що надія не вмирає, навіть коли все навколо руйнується. Ми можемо бути переможеними сьогодні, але наш дух, наша воля та прагнення до миру не зникнуть. Я вірю, що кожен із нас має право на краще майбутнє й нашу спільну боротьбу за відновлення миру. Всі ці переживання стали частиною мого життя, які я пам’ятатиму завжди.

Мої перші тисячу днів війни – це не лише про втрату. Це також про відвагу, братерство й спільну мрію про кращий світ.

І хоча шлях ще довгий, у серці живе надія, що мир повернеться, а ми зможемо розбудовувати нову, вільну й щасливу Україну.