Я живу одна. В перший день війни була паралізована після інсульту. Мене доглядала донька. Почались обстріли, але я не думала, що почнеться війна. У селі вже багато руйнувань. Немає води  та газу. Деякий час не вистачало продуктів, мені видавали гуманітарну допомогу. Я поки нікуди не виїжджаю. Мої діти евакуювались у Суми. Поки моє житло ціле, я залишаюсь. Дуже хочу, аби після війни у молоді з’явилась робота. Дуже хочеться, аби в регіоні були перспективи.