У 2014 році нас війна не торкнулася, від нас це було дуже далеко. У 2022-му ми чули вибухи, і коли все наближалося, то було страшно, ніхто не знав, що робити далі. Жили ж, як брати з братами. Страшно, що не чуже напало, а своє. У селі був приліт - жінка загинула і троє поранених було.

Поки що нам допомагають, кожного місяця дають допомогу. Багато людей з села виїхали, але багато вже повернулися.

Поки що все добре, всі живі і здорові, поки все нормально, а що буде далі - не знаємо.

Дивлюсь по телевізору - раніше вірив, а зараз не звертаю уваги на те, що вони говорять. Сиджу просто і чекаю, коли війна закінчиться. Хочу, щоб якомога раніше. Може, буде щось краще, а може - ні, але хочеться жити в Україні, ходити на роботу і не переживати, що на старість не буде пенсії.