Тетяна з чоловіком і чотирма дітьми, як і інші маріупольці, пережили все: переховувалися у підвалі, шукали їжу й воду, готували на подвір’ї. Найстрашніше - постійні обстріли і бомбардування з літаків. Коли в їхній двір прийшли окупанти - вони залишили місто. Пішки. Бо іншого способу не було.