У рідному місті Запоріжжі ми зустрілися з війною. Я інвалід 2 групи, чоловіку 59 років і за цей час три двосторонні пневмонії ковідні, втрата роботи, життя удвох на 2100 грн на місяць, це новий відлік ...часу..саме так, бо ми, Люди, перестали відчувати його цінність перестали розуміти, як це гарно дихати, бачити, ходити, любити і творити добро. Ділитися гуманітаркою, надихати других людей радіти і відчувати життя на повні груди і радіти всім благам Всесвіту та благодарувати Бога.

Я зверталась до Благодійний Фондів і отримала продукти харчування. Роботу втратили обидва, я працювала секретарем, зараз територія окупована, планую виздоровіти і бути корисною своїй країні уже зараз.

Зворушливих моментів безліч, коли довкола бачиш як у людях стає більше душевності та доброти, коли кормимо собачок та котиків на вулицях, коли горе стає на всіх не чучим і коли з радістю ділишся з іншими людьми позитивом, підтримкою.

У мене є годинник. Він зупинився ...і на ту мить пронеслася думка, що ніби саме життя зупинило свій подих... Нам на двох з коханим чоловіком 114 років, ми живемо разом, через біль, грохіт, страх, нерозуміння, як таке може бути?