Я жила одна у Слов’янську. 24 лютого прокинулась від вибухів. Обстріли були потужними. З перших днів не працювали аптеки. А у мене хронічні захворювання, я не можу жити без ліків.

Евакуювалась я автобусами, які їхали зі Слов’янська до Дніпра. Потім вирушила до Львова. Звідти поїхала в Польщу до онучки.

Я хвилювалась за власне житло і дуже сумувала за Україною, тому повернулась додому. Було складно без води і світла, але я живу вдома - мене це гріє.

Сподіваюсь на перемогу України.