Мені 67 років. Війна мене застала дома, в Гуляйполі. Ми запасалися продуктами і не знали, що робити далі. Бойові дії у нас розпочались 3 березня. Ми пробули там майже два місяці. У погребі сиділи, ночами не спали. Не було води в нас. Ходили по гуманітарку.
Спочатку виїхали до родичів у Полтаву, а потім переїхали до Запоріжжя. Ми сподівалися, що все скоро закінчиться.
Вдома вікна вибиті. Ми приїжджали подивитися - поплакали і поїхали назад.
Я не знаю, коли війна закінчиться. У цьому місяці все стало ще гірше.
Мрію, щоб у дітей все налагодилося.
