24 лютого я прокинулися вранці, десь о п’ятій-шостій. Вже було зрозуміло, що почалася війна. Побачили ми це і з вікон. Зранку з рідними почали шукати, де можна сховатися. Ми сиділи у підвалі. Там і відзначили десятиріччя сина. Думали, що це все ненадовго. Хотілося в це вірити, але все затягнулося, і нам довелося виїжджати.

Тільки ми виїхали, в той же день був приліт біля нашого дому.

Їхали своїм транспортом. Збиралися довго і їхали довше, ніж мали б. Було страшно, не знали, що нас чекає в дорозі, але доїхали. З собою забрали хом’яка. Це улюбленець сина, він дуже за нього переживав, тому брали його навіть у підвал.

Найважче було кинути все, що було, все своє життя, і поїхати в невідомість. 

Зараз ми живемо в Дніпропетровській області, бо чоловік звідси родом. Він вирішив, що поїдемо сюди. Живемо одним днем. Дуже хочеться перемоги, щоб повернутися додому.