Я жила й живу в Новотошківському. Була одружена, чоловік помер, а тепер сама.
Через обстріли будинок наш дуже постраждав. Вікна були вибиті, і зараз наді мною, на четвертому поверсі – я на третьому живу – ні скла, ні вікон, ні дверей немає. А якщо дощ іде чи сніг, на мене біжить. Так добре живемо, що далі нікуди.
Доводилося в підвалі подовгу сидіти, коли сильні обстріли були. Що завгодно їли, як могли, так і готували.
Досі тривожно. Усі вікна, двері, дах розбило. І зараз думаєш, не дай Бог, ще раз так буде. Я-то стара, звичайно, мені вже все одно помирати, а люди-то молодші живуть, бідні, не знаю як.
Хочеться все забути, щоб усе було добре. Щоб більше не стріляли й нічого поганого не було.
.png "Імена")
