Владимирова Юлія, 16 років, студентка Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців, м. Кривий Ріг

Вчитель, що надихнув на написання есе: Міщук Альона Вікторівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Коли я дізналася про ракетні удари по різним містечкам території України, я зрозуміла, що розпочалася війна. У перший момент я відчула тривогу… було незрозуміло, що робити, залишатися на місці чи збирати речі і їхати кудись, адже у мене були плани йти на навчання.

Цього дня з’явилася невпевненість у завтрашньому дні, я могла залишитися без освіти, а батьки без роботи. На сьогоднішній день моє життя і життя моєї сім’ї майже не змінилося, мені пощастило жити в такому місті України, в якому немає військових дій, хоча періодично в нашому місті чути вибухи.

В ті дні з країни поїхало багато народу, люди боялися за своє життя, за життя своїх дітей, але поїхати пощастило не всім, багато людей втратили своїх рідних, а ще страшніше – дітей, і це мене найбільше приголомшило.

Для мене мир – це коли не вибухають бомби, не літають ракети, діти ходять у дитячі садки, школи, інститути, здобувати освіту. А їхні батьки працюють на благо Батьківщини. Головне жити далі і вірити у найкраще!