Я з села Кам’янського Василівського району, корінний житель. Народився там у 1962 році і все життя там прожив, пропрацював. Своя хата була, а зараз немає. Добре жили до війни, а тепер ми - біженці.

У перший день війни під обстрілами прокинулися. Я це гарно запам’ятав, на все життя. Ми залишалися в селі, а потім виїхали. Згодом знову повернулися. Їздили, поки нас не перестали пускати. А до того щотижня їздили дивитися, що з хатами. Батьки там залишалися старі, тільки недавно виїхали. Майже два роки там були. Батькові 88 років, матері - 82.

Важко виїжджали. І зараз нам важко, нікуди повертатися. Ми в колишньому Вільнянському районі були, у Солоному. Потім переїхали в Запоріжжя до брата. Зараз поруч живемо, квартиру орендуємо.

Харчі є. Ми отримуємо допомогу. Але я пенсію зараз не отримую - не вистачає стажу, бо не врахували колгоспний стаж. 

Я два роки пенсію не отримую, судимося зараз. Ось так на старості літ залишився і без пенсії, і без усього… Мене все шокує. А що може у війну не шокувати? Всі зараз на нервах.

Мир нам потрібен усім.