Історії, які ви нам довірили
Мені 55 років. Я заміжня. Живу в місті Охтирці Сумської області. Донька та зять на війні. Їхній син живе зі мною.
Я ще в ніч з 23 на 24 лютого зрозуміла, що трапиться щось погане. Не спала до четвертої години ранку. Потім заснула, але через пів години мене розбудив телефонний дзвінок. Зателефонувала донька з Києва і сказала, що почалася війна. Я була на лікарняному, а чоловік поїхав на роботу. В обід він повернувся й сказав, що в місто ввійшла російська армія. Біля військової частини відбувся бій, була стрілянина в місті. Того ж дня загинув мій однокласник.
Мене шокувала реакція близьких, які живуть в росії. Вони говорили: «Ви надивилися телевізора. Ніхто на вас не нападав. Це пропаганда».
Я зняла на відео вибухи й надіслала їм. Пояснила, що вибухи були зовсім поруч, я бачила їх з вікна свого будинку. Але навіть це їх не переконало.
Я виїжджала разом з онуком. Забрала його з Києва. Ми стояли в заторі шість годин. Мене приємно вразило, що ніхто не сварився, не лаявся. Ночували в гуртожитку. Там нас добре приймали. Повернулися додому, коли в Охтирці стало тихіше. Зараз відносно спокійно. Я працюю.
Хочеться вірити в те, що цього року війна закінчиться. Мрію про вільну Україну й про те, щоб усі наші захисники повернулися додому живими.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
