«Ми жили мирно, а на нас напали»

Анастасії пощастило, бо вона приїхала з навчання до батьків у Жовті Води перед самим початком війни. Тепер її чоловік захищає країну, а вона, чим може, допомагає переселенцям і ЗСУ 

Я прописана в місті Миколаїв, тому що я тут навчаюсь. У мене було багато друзів, ми спілкувалися, а зараз не можемо побачитися, і це великий мінус. Мені 18 років. На даний момент я в Жовтих Водах - я приїхала до дідуся і бабусі на декілька днів, і мені повезло, що я на початок війни не була в Миколаєві.

Я приїхала додому на кілька днів. А вранці прокинулася від того, що почалася війна, були чутно вибухи. Через декілька днів мій чоловік пішов на війну. Я не можу йому додзвонитися – це для мене найважче. Постійно хвилююся: як він там? 

Коли я виїхала, то ще нічого страшного не було. Чесно кажучи, я не вірила, що може початися війна. Коли все почалося, я була вдома з рідними. 

Це жахливо: ми нічого поганого не зробили, а на нас напали. Ми жили мирно, а до нас прийшла війна.

У нас в Жовтих Водах багато хто надає допомогу переселенцям. Я дуже рада, що моє місто, де я народилася, допомагає переселенцям. Ми також допомагаємо ЗСУ - плетемо маскувальні сітки.

Тепер ми розуміємо, що потрібно берегти своїх рідних, не сваритися. Не переривати зв’язки, а триматися всім разом. 

Я вважаю що Україні переможе, а росія розпадеться. Її більше не буде - і буде мир, і будемо ми жити добре. Зустрічатися з рідними, гуляти по мирній Україні.