"У перші хвилини усвідомлення жахіття сльози котились самі собою"

Старостенко Оксана Олександрівна, 14 років, «Троїцький ліцей Троїцької селищної ради Троїцького району Луганської області»

Есе "Один день"

Один день. Лише за єдину добу все може кардинально змінитися. Звичайна й уже така рідна повсякденність замінюється новою: тривожною і жахливою. І війна на сході України стала саме такою. Цей день ні стерти, ні викинути з пам’яті не можна, бо забагато всякого він приніс для людей.

Для кожного він наступив по-різному, в різний час, проте, без сумніву, став ще одною, досі незагоєною раною.

Нова реальність настала так раптово, що я не встигла й зрозуміти. В той злощасний час все відбувалось занадто швидко; було до нестями страшно й боляче. Той день, коли все почалося для мене, зостанеться в моїй пам’яті назавжди. Перші години пройшли дуже дивно для маленької мене, усі чогось панікували, до когось вічно намагались додзвонитись, але нічого не казали про те, що сталося.

Лише через деякий час я почала розуміти, пазл у моїй голові склався: усі ті страшенні новини і відеорепортажі, що я побачила краєм ока, та дорослі, по яких все було видно за одним лише поглядом.

Згодом і мені все розказали, сумніву щодо того, що сталося, не залишилося.

Розуміння приходило не поступово, можливо, так було би легше – воно одразу немов вдарило по голові, паралізуючи страхом. У перші хвилини усвідомлення жахіття сльози котились самі собою.

Війна. Ці п’ять літер викликали в мене стільки страждань, болю, переляку, жаху. Зараз це слово стало більш звичним, хоч і досі воно приносить жахливі почуття.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/