Наймушена Анастасія, 9 клас
Мукшо-Китайгородський ліцей
Вчитель, що надихнув на написання есе: Лабунська Лілія Сергіївна

Війна. Моя історія

Чи може людина змінити світ? Ні, не може,......а можливо і .....

А хвора істота змогла. Змогла зруйнувати життя десяткам тисяч людей, змогла перетворити на руїни квітучу державу, залила слізьми щасливе дитинство, змогла посіяти страх і паніку. Але паніка тривала недовго, усі зібрали волю в кулак, відкрили у собі досі небачену силу і почали боротися. Боремося, допомагаємо, плачемо, молимося, падаємо, підіймаємось і йдемо до перемоги. Хвора істота хотіла нас знищити, але нищить лише себе. Зло породжує зло.

Весь світ об’єднався навколо нас, а ми боремось за весь світ. Ми зрозуміли, що найцінніше вміщується у долоню, що найдорожче - очі, які дивляться на тебе з любов’ю, найспокійніше в рідних обіймах.

Війна… Своєю дитячою рукою виводжу на папері це страшне слово. Голос тремтить від спогадів про цей день: двадцять четверте лютого. Я, як і всі українці, не можу забути. Цей день змінив усе моє життя. Я, учениця 9 класу, одного дня опинилася в стані війни.

У перші дні я відчувала тільки страх і безпорадність. Я не розуміла, чому це відбувається, чому мені потрібно ховатися, що то за пронизливий звук сирени. Щодня мене мучить питання: чому ми весь час маємо відстоювати своє право на існування? Навіщо скільки горя? Навіщо тебе, кате, народили? Плачу… Сльозинки капають на стіл, біль стискає моє дитяче серце, молюся, щоб все це закінчилося.

З часом я почала звикати до війни. Я навчилася жити в страху і неспокої. Я навчилася бути сильною і стійкою. Але навіть у ці важкі часи я не втрачала віри в свій незламний народ, свій шлях. Я знаю, що хочу допомагати людям. Я хочу зробити світ кращим. Війна тільки зміцнила мою віру в себе. Я зрозуміла, що можу все, чого захочу. Можу подолати будь-які труднощі. І я зроблю все, щоб досягти своєї цілі. Ми маємо землю рити під собою, але відстояти все УКРАЇНСЬКЕ, жодного кроку назад!

Я впевнена, що Україна переможе у цій війні. І ми разом відбудуємо нашу державу силою духу.

Війна - це страшна подія, яка руйнує життя людей. Але навіть у такі часи важливо не втрачати віри в себе і людей навколо. Війна - це кров, сльози, смерть, але вона вчить цінувати. Дуже дорого бере за свої уроки, але ...

Я вважаю, що кожен має право на свій шлях. Це означає, що ми маємо право робити власний вибір в житті і йти за своєю мрією. Війна може здатися перешкодою на цьому шляху. Та вона не повинна нас зупинити. Навпаки, має мотивувати боротися за своє право на щастя.

Я хочу, щоб всі люди, які зараз переживають війну, не втрачали надії. Ми обов'язково переможемо і зможемо побудувати кращий світ. Війна - це боротьба за право жити так, як хочеш, за право бути собою. Це боротьба за свої цінності, свою культуру, свою історію, своє минуле і майбутнє. Це війна за право бути українською державою, за право говорити українською мовою, за право жити за українськими законами.

Війна - це завжди важка і кровопролитна боротьба. Але вона завжди виправдана, якщо захищає справедливість і свободу. Вона завжди закінчується перемогою, якщо народ готовий захищати своє право на свободу.

Сьогодні Україна стоїть на порозі перемоги у війні. Український народ вже довів, що він готовий боротися за свою свободу до останньої краплі крові.

Перемога - це не лише відновлення незалежності України. Це також відновлення справедливості в Європі і в світі. Це відновлення віри в те, що свобода і демократія - це не абстрактні поняття, а реальні цінності, за які варто боротися.

Я впевнена, що Україна переможе у війні. І це стане перемогою всього вільного світу.