Після того, як будинок Любави Миколаївни постраждав від ракетного удару, вона з сім’єю виїхала в Полтаву. А її батьки сім місяців провели в окупації. Зараз Любава планує повернутися до батьків.

Я з селища Покровське Харківської області. До війни було дуже добре, поки не прийшов «руський мір» і ми не залишилися без квартири. Ми саме знаходилися на першому поверсі, як нам у спальню прилетіла ракета. Це було на початку серпня. Так ми залишилися без житла, тому і виїхали.

У той момент їхали, куди очі дивилися. Батьки знайшли наших далеких родичів, і ми в них жили в Полтаві. Зараз працюємо, потихеньку живемо.

Скоро будемо повертатися до батьків, які сім місяців знаходилися в окупації в Ізюмському районі. З ними тоді нормального зв’язку не було. Я не знаю, як вони там вижили. Зараз зв'язок вже є - дякуючи нашим енергетикам. Батьки отримують гуманітарну допомогу. Я дякую всім, хто допомагає, волонтерам. 

Що зараз вдома - ми не знаємо. Туди їздять батьки, дивляться, що там. Нам страшно туди їхати, і ми не знаємо, як.

Справа в тому, що з нашого селища запускали ракети. Вони пролітали над нашим будинком, і ми все на собі відчули. Було дуже страшно.

Чим швидше закінчиться війна – тим краще. Страшно уявити, скільки людей залишилися без рідних, скільки загинуло чоловіків, жінок, дітей. Звісно, краще, щоб вона взагалі не починалася.