«У нашу квартиру влучив снаряд і зруйнував її»

Ми з дружиною з Охтирки. У нас троє дітей. Дружина підприємець. Я працюю у Центрі зайняності, допомагаю людям знайти роботу. Від початку війни ми нікуди не виїжджали. Перебралися з багатоповерхівки на дачу. 23 березня у нашу квартиру влучив снаряд і зруйнував її. Тепер ми живемо на дачі, виживаємо. Опалення майже немає, доводиться грітися обігрівачами. Світло вимикають.

24 лютого о 6:30 року мені зателефонували з роботи і сказали, що почалася війна. Ми до того готувалися, слухали попередження. Набрали води, насушили сухарів. Я розбудив дружину, щоб вона збирала дітей. Сам побіг у магазин закупити продукти, поки ще крамниці працювали. На дачу завезли харчі.

У нас вщент розбита квартира, там нічого цілого не залишилося, вікна забиті фанерою. Для життя вона не придатна. А коли увімкнули опалення, просять за нього платити.

Коли почалась війна, продуктів нам вистачило на два тижні. Перший тиждень майже нічого не працювало: хлібокомбінат тільки у центрі, але туди ми не ходили – страшно було. Літаки літали, тож ми не ризикували. А у нас на районі крамниці почали відкриватися з четвертого-п'ятого дня, потихеньку на дві-три години. Аптеки так само. Якщо лунала повітряна тривога, не відкривали. Волонтери кілометрів за 40 хліб возили. Через тиждень приїжджали інші волонтери, роздавали продукти по школах, дитсадках, бомбосховищах. Через три тижні більш-менш магазини почали працювати.

Перші два тижні ми більше сиділи у погребі. Дітям було важко пояснити чому не можна виходити. Через тиждень вони звикли. Як тільки сирена лунала, вони швидко вдягались і спускались у погріб.

Для депресії часу немає. Працюємо, на дачі створюємо умови, щоб хоч перезимувати.

Я думаю, що до кінця зими російські війська мають відступити. Як тільки наші прорвуться до Криму, вони почнуть тікати. Як було у Херсоні. А навесні наші хлопці і дівчата звільнять Донбас.

У найближчому майбутньому збираємося покращувати умови проживання.