До початку війни я мешкала в Горлівці, а у 2013 році переїхала до Торецька, і досі мешкаю тут. Працюю, у мене є чоловік і двоє дітей.
До війни було більше впевненості в завтрашньому дні, сьогодні її немає. Тяжко, бо стріляють досі.
Я пам’ятаю, як ми їздили в Горлівку купувати дитячу коляску, а за два дні почали ставити блокпости. А потім прокинулися о 4 ранку через те, що дуже стріляли. Це було в липні. З того часу почалися сильні обстріли, був неймовірний гуркіт. У місті почали закриватися шахти й підприємства.
У нашому житті виник постійний страх. Буває, що чоловік на роботі, і починають стріляти, тоді дуже страшно.
Ми живемо у своєму будинку. Раніше могли залишити дитину саму й побігти в магазин, а зараз такого немає.
Нам добре допомагав Фонд Ріната Ахметова. Тоді чоловік був без роботи, тому ця підтримка нас рятувала. Багатьом допомагали також МОМ і «Карітас», але наша сім’я отримувала гуманітарну допомогу лише від Фонду.
Було багато моментів, про які не хочу згадувати. Наприклад, коли нас дуже обстріляли в День шахтаря. Влучило до сусіднього будинку, у нас вилетіли вікна. Було дуже страшно, діти отримали величезний стрес. Ми дуже боялися за життя.
Мрію, щоб закінчилася війна, щоби була стабільність, упевненість. Зараз в місті багато проблем, шахти закриваються. Не хочеться, щоб чоловік їхав на заробітки.
