Мені сорок років. Маю чоловіка й сина. Ми жили в селі Успенівка Пологівського району Запорізької області. Виїхали в Покровське Дніпропетровської області. Час від часу їздимо додому.
24 лютого ми вперше почули звуки вибухів і побачили танки. Було страшно. Зараз також неспокійно. Цієї ночі були прильоти.
У нашому селі вже другий рік немає світла. Однак багато односельчан повернулося.
Наш будинок дуже постраждав від обстрілів. Ми відремонтували власними силами, а через тиждень сталося влучання в гараж. Добре, що в ньому не було автомобіля. І нас не було вдома.
Хочеться, щоб війна закінчилася, щоб усі рідні вижили. Син під час війни закінчив школу і вступив до вищого навчального закладу. Хочу, щоб у нього все було добре.
